Вправа 539

Сніги зійшли, немов навіки, і сліду не лишивши нам.
Земля розплющила повіки, своїм не вірячи очам.
А за березами важніли хмари, не знаючи куди занести дощ.
І в’януть трави смарагдові, з квіток не зводячи очей.
Я ходив навпрямки, не питавши броду, скуштував розлуку я на смак, як воду.


Коментарі

Всього коментарів: 0