Вправа 425

Не стала навколішки гордість моя... Дитинство спливає в очах мимоволі. Та потайки любив, одначе, я пустощі і сміх дитячий. Ітиму вулицею навпрошки. Шляху достеменно не знаю, навпомацки йду, блукаю. У сірих накидках наопашки ліс мигтить при дорозі. Звились дими навшпиньки над садками.


Коментарі

Всього коментарів: 0