Вправа 152

Це було (недок., неперех., одн., с. р.) темного зимового вечора. Сонце сховалося (док., неперех., одн., с. р.) за обрій. Зарожевів (док., неперех., одн., ч. р.) сніговий килим. Замерехтіли (док., неперех., мн.) зорі в глибокому небі.
Раптом із півночі насунула (док., неперех., одн., ж. р.) чорна хмара, попливла (док., неперех., одн., ж. р.) над снігами. Потемнів (док., неперех., одн., ч. р.) сніговий килим. Посипалися (док., неперех., мн.) сніжинки. Тихо лягали (недок., неперех., мн.) вони на поле, ліс, дорогу. Я прислухався (док., неперех., одн., ч. р.) до тихого снігопаду і почув (док., неперех., одн., ч. р.) ніжний дзвін. Немов десь далеко бриніла (недок., неперех., одн., ж. р.) велика кришталева чаша, до якої доторкався (недок., неперех., одн., ч. р.) срібний молоточок.
Що воно дзвенить (недок., неперех., одн., с. р.)? Іду, прислухаюся. Дзвін линув (недок., неперех., одн., ч. р.) від маленької ялинки, що росте на шкільному подвір’ї. То дзвеніли (недок., неперех., мн.) маленькі сніжинки. Висіли (недок., неперех., мн.) на ялинкових гілочках, доторкалися (недок., неперех., мн.) одна до одної, немов срібні дзвіночки. І дзвеніли, дзвеніли (недок., неперех., мн.)... Аж місяць прислухався (недок., неперех., одн., ч. р.).


Коментарі

Всього коментарів: 0