Альгірдас Забуліоніс: «Якщо хочете щось змінити в освіті — починайте з іспитів, і за ними піде вся школа»
Рейтинг: 0.0 з 5 (0 голос.)

08.08.2016 :: Оксана Онищенко

Цього року хвиля зовнішнього незалежного тестування пройшла нашою країною вже вдесяте. У певному сенсі ювілей. Із чим ми прийшли до цього порога, чого хотіли та чого досягли?

Про це DT.UA розмовляло з доктором Альгірдасом Забуліонісом, екс-директором Національного центру іспитів Литви. З 2001 року він консультує побудову системи зовнішнього незалежного тестування в Україні — спочатку як проекту Міжнародного фонду "Відродження", пізніше — в рамках програми USETI. Крім України, литовський експерт працював з системами тестування більш ніж у 20 країнах.

— Альгірдасе, ви бачите нашу систему тестування від самого її народження. Як вам здається, які гострі проблеми нині стоять перед нею?

— За ці 15 років мені довелося прилітати до України понад 50 разів, отже хотілося сказати багато чого, але, для стислості, спробую сформулювати кілька тез.

По-перше — вашому ЗНО вже 10 років, цим можна та потрібно пишатися, але час і задуматися — що далі? Адже щороку Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) боровся за виживання, щороку перед центром поставали нові-старі проблеми. Може, час вже покінчити з боротьбою за виживання та розпочинати нормальну, професійну роботу? Адже система вже довела суспільству не лише свою "живучість", а й користь. Для цього потрібні постійні фінансові ресурси, УЦОЯО має не тільки тестувати вступників у виші, а й "працювати" на систему загальної середньої освіти, намагатися підтримувати освітні цінності, стати помічником, а не тільки "оцінювачем".

Друга теза. Цього року ЗНО вижило та спрацювало краще, ніж можна було очікувати. І навіть, я сказав би, краще, ніж торік. Спасибі всім тим, хто в це вірив і хто це робив. Особливо хочу виділити співробітників усіх дев'яти регіональних центрів УЦОЯО — їхню роботу не настільки видно суспільству, але вона дуже важлива!

І третя. На початку цього століття українська система ЗНО будувалася з акцентом на боротьбу з корупцією на містку між середньою школою та вузами, у середовищі, де не було довіри ні школі, ні вузам. Може, на наступне десятиліття потрібно змінити вектор розвитку системи тестування, спрямовуючи його від недовіри та боротьби з усіма на педагогічний розвиток системи та допомогу процесам у школі? Адже недарма кажуть: "Якщо хочете щось змінити в освіті — починайте з іспитів, і за ними піде вся школа". Потрібні інші форми тестування, які дозволять учню глибше показати свої знання, потрібні "відкриті" завдання, а не тільки ті, в яких треба виставляти хрестики. Або, наприклад, у тестуванні з іноземних мов можна виділити активну (слухати, розуміти прочитаний текст, говорити) і пасивну частини (правопис слів, граматичні правила, перевірка словникового запасу тощо). Яка з цих частин важливіша для молодої людини в житті? Думаю, — активна частина, спрямована на спілкування з іншими. А нинішнє ЗНО "працює" на протилежне, — і учню, і вчителю посилає звістку: хочете одержати заповітні 200 балів з англійської мови — зубріть граматику, заговорити чи почути (і зрозуміти, що сказано!) щось англійською нинішня система ЗНО не вимагає. Або, наприклад, усі навколо говорять про інформаційні технології, про їх важливість для розвитку економіки країни, і навіть такий шкільний предмет є, але про іспит з ІКТ ніхто поки що не задумався...

Згадайте, в перші роки, коли система ЗНО щойно ставала на ноги, відкриті запитання були і в тесті з історії. Але пізніше фінансування ЗНО скоротилося, грошей на перевірку не залишилося, і відкриті частини тестів, у яких учень мав не просто обрати варіант, а самостійно написати розгорнуту відповідь, зникли. Добре ще, що не піднялася рука "заощадити" на короткому творі з української мови. Залишилася коротка відкрита частина й у тесті з математики. Але це так, "для запаху", оскільки, з різних причин, вона великої ролі не відіграє (чому — це окрема розмова).

У зовнішніх централізованих іспитах (ЗНО) є свої правила гри. Але кожна країна, дотримуючись цих загальних правил, створює свою систему ЗНО, виходячи не тільки з намічених цілей і наявних фінансових ресурсів, а й з наявності загального "обсягу" довіри школі та вчителю. Якщо така довіра є, більшість екзаменаційних процедур проходитимуть у "рідній" школі учня. Наприклад, і в Англії, і у Франції чи Фінляндії іспити проводять у школах, роботи учнів (не кодовані!) перевіряють учителі, результати оголошують за два-три місяці... А що робити, якщо такої довіри немає? Залишається все втаємничувати, кодувати, довіряти перевірку (а точніше — наявність хрестика в певному місці) комп'ютеру. Наприклад, у Казахстані працює правило місцевого ЗНО: вранці іспит, увечері того самого дня — результати. Самі розумієте, як це визначає педагогічний зміст такого іспиту. А в Узбекистані в день місцевого іспиту ЗНО по всій країні на півдня припиняється надання сервісу SМS мобільного зв'язку. У Центральній Європі, в країнах Балтії мобільний зв'язок працює стабільно, а відкриті частини є в централізованих іспитах (аналогу ЗНО) з усіх предметів, але роботи учнів у більшості країн кодуються.

Екзаменаційну роботу учня не можна перевірити без залучення вчителів, і зробити це цілком об'єктивно можливо, тільки потрібні час і гроші. Учителям треба платити. Адже це не тільки оплата за їхню працю, це дуже корисна інвестиція. Зазвичай учитель замкнений у своїй школі, в своєму оточенні. А тут, перевіряючи роботи інших учнів, він працює в команді своїх колег, обговорює спільні проблеми, дізнається про національні вимоги. Це дуже хороші курси підвищення кваліфікації, чи не так?

— Рік тому УЦОЯО намагався простежити зв'язок між результатами ЗНО та якістю роботи школи — складалися рейтинги шкіл за результатами ЗНО з української мови (адже цей тест складають усі випускники). На сайті центру був такий рейтинг. Чи можна вважати цей рейтинг одним з інструментів впливу ЗНО на школу?

— На жаль, ні. Одне з основних правил тестування каже: результати тестування мають застосовуватися для того, для чого це тестування проводилося. Система ЗНО будувалася для одержання об'єктивної інформації про вступників у виші країни. Але така інформація — не найкращий індикатор якості роботи школи. Школа набагато складніша інституція, яку одним чи двома тестами ЗНО не виміряти. На роботу школи впливає дуже багато різних факторів, більшості з яких ЗНО просто "не бачить". Наприклад, соціально-економічне середовище (фінансові можливості батьків, матеріальне забезпечення навчального процесу, відбір учнів до школи тощо). А ще сама мотивація учня й так зване тіньове навчання — репетитори. Хто відповідально скаже — яка частка успішного результату учня на тесті ЗНО залежить від роботи школи та вчителя, а яка — від репетитора? За що тоді хвалити школу, якщо більшість її випускників користувалися послугами репетиторів? Мені доводилося працювати в країні, де після Нового року випускні класи в школах порожніли — більшість учнів замість школи йшли займатися з репетиторами. У такому випадку кращою стала б та школа, яка не заважала б цьому процесу... Або як можна порівнювати школу, яка приймає учнів за конкурсом, і сільську школу, що зобов'язана приймати всіх, хто живе в цьому селі? Крім того, якщо в одній школі тест ЗНО з фізики обрали 50% учнів, а в іншій — 20% або ще менше, як порівнювати ці середні "шкільні" результати? Статистика ЗНО може бути застосована для аналізу загального стану освітньої системи, для аналізу конкурентоспроможності учнів різних регіонів, але не для порівняння окремих шкіл. Причина складання рейтингів шкіл на основі ЗНО проста: у країні немає інших об'єктивних статистичних показників роботи школи, от і доводиться брати все, що є під рукою.

— У нас і концепції моніторингу якості освіти немає.

— Якість освіти — поняття неоднозначне та багатопланове. Наведу приклад з одного міжнародного дослідження 1980-х років. Один із його результатів можна було інтерпретувати так: результат угорського учня на тесті з фізики кращий, ніж його однолітка з Голландії. Але більшість угорських учнів схильні після закінчення школи спалити підручник з фізики, а голландці іноді почитують науково-популярні статті з фізики. І як у такому випадку порівнювати якість освіти? Або ще один приклад з відомого вам міжнародного дослідження TIMSS-2011, у якому Україна брала участь (дуже шкода, що пізніше ваша країна припинила участь у цих дослідженнях — можна було б простежити динаміку розвитку національної освітньої системи). Середній результат тесту з математики ваших восьмикласників (479), звичайно, не дуже високий, але набагато вищий за результат учнів Саудівської Аравії (394). Але тільки 5% ваших учнів відповіли, що вони впевнені в своїх математичних знаннях, а серед арабських учнів таких було 21%. Що вам це каже про математичну освіту та обстановку в школах?

— У мене є графіки результатів ЗНО з математики та української мови . Ці тести були масовішими за інші, оскільки поєднувалися зі шкільними випускними іспитами. От візьмемо математику. Як я розумію, в ідеалі графіки мають нагадувати капелюх із полями — трохи учнів з низькими результатами, трохи — з високими, і найбільше — "середнячків". У нас же виходять якісь "горбаті динозаври". Це свідчить про те, що є проблеми з вивченням математики в школі?

— Ви говорите про так званий нормальний розподіл К.Ф.Гаусса (той самий капелюх). Так, у нашому житті багато статистичних розподілів мають такий вигляд. І результати загального тесту великої різноманітної популяції — теж. Однак початкова мета тесту ЗНО — не міряти всіх, а виділяти кращих для вступу до вишів. Та й група учнів, яка складає тест ЗНО, доволі специфічна — наприклад, математику складали менше половини ваших випускників. Що ви можете сказати про математичні знання тих, хто не обрав цього іспиту? Вони краще чи гірше склали б тест? Та й на ЗНО з української мови учні прийшли з різною мотивацією — одним аби тільки скласти (перескочити через той поріг мінімальних вимог), інші ж були націлені на 200 балів — їм високий результат потрібний для вступу на престижну спеціальність (на жаль — не в педагогічний вуз, як було б у Фінляндії). Отже, вимагати хорошого симетричного розподілу балів тесту не можна. Важчий тест краще підходить для виділення сильних учнів, але тоді він приречений на "гірку" в частині шкали слабких результатів — от і вийде ваш "динозавр". Із введенням порога "склав — не склав" творцям тестів ЗНО стало важче: тепер вони мають враховувати й другу мету тесту — підтвердження мінімальних знань того, хто його складає. Але поки що тести ЗНО з обома завданнями більш-менш справлялися.

 

 

— Чи можна сказати, що українську мову в нас знають краще, ніж математику?

— Краще відносно чого? Інший тест, інший предмет, інша група учнів, інша мотивація... Не можна їх порівнювати між собою. Хоча певні висновки про стан математичної освіти, як і про рівень знання української мови та літератури в країні, аналізуючи результати ЗНО (особливо різних років — не забудьте: у вас уже набралася 10-річна база даних!) робити можна й потрібно. Я, як математик, можу тільки висловити свою стурбованість математичними знаннями середнього випускника української середньої школи... Можна (і треба!) пишатися шістьома медалями, завойованими цього року вашими учнями на Міжнародній олімпіаді з математики в Гонконгу, але це не найкращий індикатор якості національної освітньої системи.

 

 

— Ось уже другий рік поспіль, аналізуючи результати тестів ЗНО, ми вводимо поріг "склав — не склав". 

— Поріг "склав — не склав" — це на кшталт проекції на шкалу балів тесту мінімального "обсягу" знань та вмінь з даного предмета, необхідного для успішного навчання в непрофільному з цього предмета виші. Його визначає велика група предметних експертів за так званим методом Ангоффа, аналізуючи кожне запитання тесту. Але ці експерти — вчителі, які надто люблять свій предмет, і тому цілком можно пояснити їхнє, може, трохи завищене бажання: "учні мають знати все!" Тому в перші роки рішення цих предметних експертів (вони працюють, не знаючи статистичних результатів тесту, і тому не можуть знати, яка частка учнів іспиту не складе) затверджуються комісією, яка, знаючи повну статистику, ухвалює остаточне "політичне" рішення. 

— Політичне рішення — в сенсі: чи багатьох ми хочемо пустити в університети чи навпаки?

— Грубо кажучи, слово "політичне" тут можна застосувати для протиставлення його предметному. Хоча певна частка освітньої політики в цьому рішенні присутня — потрібен розумний компроміс між тим, чого ми очікуємо від випускника середньої школи, і тим, що він справді знає/вміє. На жаль, уже пізно його навчати перед останнім іспитом, треба тільки робити висновки на майбутнє.

— Цього року були випадки, коли комісії експертів намагалися опустити поріг "склав — не склав" з того чи іншого предмета нижче "порога сліпого вгадування". Може, вони не знали величини другого порога?

— Звісно знали, як знали й повну статистику, тобто скільки учнів не склали б тест ЗНО при різних вимогах до порога складання. Їм надають таку інформацію — і таблиці, і діаграми. Результат сліпого вгадування на тесті — це на кшталт середнього результату того, хто ставив хрестики в таблицю відповідей тесту, не дивлячись на саме його завдання. Спроби опустити вимоги "склав — не склав" нижче порога сліпого вгадування можна пояснювати по-різному — і "гуманною" турботою про те, щоб всі наші діти склали всі іспити та жили щасливо, і якимись інституційними інтересами (наприклад, щоб виші не залишилися без студентів). 

Однак тут ми вже вийшли на іншу тему — поєднання комерції, масовості та якості у вищій освіті. Національна система ЗНО стоїть тут ніби на "охороні кордону". Може, саме тому їй часом перепадає з усіх боків — і від вузів, і від школи, і від суспільства... Досвід минулих 10 років показує, що вже можна від "зрілого" центру УЦОЯО вимагати більшого — не тільки тестувати вступників до вузів, а й виконувати функції, які виписані в самій назві цього центру: працювати на підвищення якості освіти України. 

Коментувати

Всього коментарів: 0
avatar
up