«Я сам», або Без паніки: криза трирічного віку
Рейтинг: 0.0 з 5 (0 голос.)

27.07.2016 :: Педагогічна преса

Криза трьох років – один із найскладніших моментів у житті дитини. Це насамперед руйнування усталених соціальних стосунків, усвідомлення та відокремлення свого “Я”. У цьому віці малюки переходять від мимовільного наслідування до формування власних поведінкових звичок, вияву своїх емоцій. Тому завдання дорослих – підтримати свого нащадка у прагненні стати особистістю.

Феномен “Я сам” означає не лише виникнення зовні помітної самостійності, а й, так би мовити, відокремлення дитини від дорослої людини. Якщо ж нові стосунки з малюком не складаються, його ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується – у дитини виникають кризові явища, що негативно позначаються на взаєминах із дорослими, а іноді й з однолітками.

Батькам, які мають трирічних малюків, безперечно, цікаво буде ознайомитись із 7 ознаками кризи, що вперше була розкрита в роботі Ельзи Келер «Про особистість трирічної дитини»:

Негативізм. Дитина взагалі не хоче підкорятися дорослим. Головне – зробити навпаки, прямо протилежне тому, що їй запропонували. Негативізм не слід ототожнювати з неслухняністю, що буває у більш ранньому віці.

Упертість. Дитина наполягає на своїй вимозі, на власному рішенні. Малюк починає усвідомлювати себе як особистість і хоче, щоб на це зважали. Упертість не слід плутати з наполегливістю.

Норовистість. Близька до негативізму й упертості, має специфічні особливості. Норовистість має більш генералізований і більш безособовий характер. Це протест проти порядків, що існують удома.

Свавілля. Прагнення емансипації – звільнення від залежності, скасування будь-яких обмежень, зрівняння у правах із дорослим. Дитина хоче бути самостійною. Це дещо нагадує кризу першого року, але тоді було прагнення фізичної самостійності, а тепер ідеться про глибший рівень – самостійність наміру, задуму.

Знецінювання дорослих. Діти перестають вбачати в дорослих абсолютний авторитет. Можуть дозволити собі назвати батька чи матір, скажімо, «дурником».

Протест-бунт. Виявляється в частих сварках із батьками. Стосунки дитини з навколишніми набувають протестних форм, постійного конфлікту.

Деспотизм. Здебільшого ця проблема виникає в родинах, які мають одну дитину. Дитина виявляє деспотизм до всього оточення та вишукує для цього безліч приводів та способів.

Під впливом стосунків із дорослим розвиваються соціальні емоції дитини, виявляється емпатія до інших людей. Крім того, атмосфера в родині, оціночні вислови дорослих формують і майбутню самооцінку. Треба зважати, що у цей період розвитку особистості відбувається й становлення самолюбства, що ґрунтується на почутті гордості за власні досягнення. А в результаті невдач, коли існує загроза не отримати схвального відгуку або втратити любов дорослого, у дитини поступово виникають і закріплюються емоції страху, сорому. Тому важливо адекватно реагувати на вчинки своїх малюків, щоб не закласти підґрунтя для нарцисизму чи комплексу неповноцінності.

Коментувати

Всього коментарів: 0
avatar
up