Рейтинг: 0.0 з 5 (0 голос.)

Гобсек

Повість
1830 рік
Переклад: Віктор Шовкун

Основною темою твору є влада грошей, а основним персонажем, навколо якого побудована фабула — лихвар Гобсек. Повість спочатку була надрукована у 1830 частинами (en ebauche) в журналі «Ля Мод» під назвою «Лихвар», потім окремим томом у видавництві мадам Делоне під новою назвою «Небезпека непослуху». У 1835 назва змінилася на «Батечко Гобсек», теперішня назва «Гобсек» утвердилася з виходом у світ циклу «Людська комедія» в 1842, до якої повість увійшла як частина «Сцен приватного життя».

Історію лихваря Гобсека адвокат Дервіль розповідає у салоні віконтеси де Гранльє — однієї з найбільш знатних і багатих дам аристократичного Сен-Жерменського передмістя. Одного разу взимку 1829/30 р у неї засиділися два гостя: молодий красивий граф Ернест де Ресто і Дервіль, якого приймали лише тому, що він допоміг господині будинку повернути майно, конфісковане під час Революції.

Коли Ернест йде, віконтеса робить зауваження дочці Камілі: не слід так відверто проявляти симпатію до графа, бо жодне порядне сімейство не погодиться поріднитися з ним через його матір. Хоча зараз вона поводиться бездоганно, але у молодості викликала багато пересудів. До того ж, вона низького походження — її батьком був хліботорговець Горіо. Але найгірше те, що вона витратила все на коханця, залишивши дітей без гроша. Граф Ернест де Ресто бідний, а тому він не пара Камілі де Гранльє. Дервіль, який симпатизує закоханим, втручається у розмову, бажаючи пояснити віконтесі справжній стан справ.

Починає він здалеку: в студентські роки йому довелося жити у дешевому пансіоні — там він і познайомився з Гобсеком. Вже тоді це була літня людина з примітною зовнішністю: жовтими, як у тхора, очима, гострим довгим носом і тонкими губами. Часто, його жертви плакали або погрожували, але сам лихвар завжди зберігав холоднокровність — це була «людина-вексель», «золотий істукан». З усіх сусідів він підтримував стосунки лише з Дервілем, якому одного разу розкрив механізм своєї влади над людьми — світом править золото, а золотом володіє лихвар. Він розповідає про те, як буде повертати борг з однієї знатної дами — боячись викриття, ця графиня без коливань вручила йому діамант, бо гроші за її векселем отримав коханець. Гобсек легко вгадав майбутнє графині по обличчю білявого красеня — цей щиголь здатний розорити всю сім’ю.

Закінчивши курс права, Дервіль отримав посаду старшого клерка у конторі адвоката. Взимку 1818/19 р той був змушений продати свій патент — і запросив за нього сто п’ятдесят тисяч франків. Гобсек позичив молодому сусіду гроші, взявши з нього «по дружбі» тільки тринадцять відсотків — зазвичай він брав не менше п’ятдесяти. Ціною наполегливої роботи Дервілю вдалося за п’ять років розквитатися з боргом.

Одного разу блискучий денді граф Максим де Трай упросив Дервіля звести його з Гобсеком, але лихвар навідріз відмовився дати позику людині, у якої боргів на триста тисяч, а за душею ні сантима. У цей момент до будинку під’їхав екіпаж, граф де Трай кинувся до виходу і повернувся з надзвичайно красивою жінкою — за описом Дервіль одразу впізнав у ній ту графиню, яка видала вексель чотири роки тому. Цього разу вона заклала свої чудові діаманти. Дервіль намагався перешкодити угоді, однак варто було Максиму натякнути, що він збирається звести рахунки з життям, як нещасна жінка погодилася на кабальні умови позики.

Після відходу коханців до Гобсека увірвався чоловік графині з вимогою повернути заклад — його дружина не мала права розпоряджатися фамільними коштовностями. Дервілю вдалося залагодити справу миром, і вдячний лихвар дав графу пораду: передати надійній особі все своє майно шляхом фіктивної угоди — це єдиний спосіб врятувати від розорення хоча б дітей. За кілька днів граф прийшов до Дервіля, щоб дізнатися, якої той думки про Гобсека. Адвокат відповів, що у випадку передчасної смерті не побоявся б зробити Гобсека опікуном своїх дітей, бо у цьому скнарі та філософі живуть дві істоти — підла і піднесена. Граф вирішив передати Гобсеку усі права на майно, бажаючи вберегти свій статок від дружини та її жадібного коханця.

Скориставшись паузою у розмові, віконтеса відсилає дочку спати — доброчесній дівчині нічого знати, як низько може пасти жінка. Після того, як Каміли вийшла, імена вже не приховують — у оповіді йдеться про графиню де Ресто.

Дервіль, так і не отримавши зустрічну розписку про фіктивність угоди, дізнається, що граф де Ресто тяжко хворий. Графиня, відчуваючи підступ, робить все, щоб не допустити адвоката до чоловіка. Розв’язка настає у грудні 1824 р До цього моменту графиня вже переконалася у підлості Максима де Трай і залишила його. Вона настільки ревно доглядає за вмираючим чоловіком, що багато хто схильний пробачити їй колишні гріхи,— насправді ж вона, як хижий звір, підстерігає свою здобич. Граф, не в силах домогтися зустрічі з Дервілем, хоче передати документи старшому синові — але дружина відрізає йому і цей шлях. В останній страшній сцені графиня благає про прощення, але граф залишається непохитним. Тієї ж ночі він вмирає, а наступного дня у будинку з’являються Гобсек і Дервіль. Вони бачать моторошне видовище: у пошуках заповіту графиня вчинила справжній розгром у кабінеті, не соромлячись навіть мертвого. Зачувши кроки чужих людей, вона кидає у вогонь папери, адресовані Дервілю,— таким чином, майно графа безроздільно переходить у власність Гобсека.

Лихвар здає особняк у оренду, а літо проводить по-панськи — у своїх нових маєтках. На всі благання Дервіля пожаліти графиню та її дітей він відповідає, що нещастя — найкращий вчитель. Нехай Ернест де Ресто пізнає ціну людям і грошам — ось тоді можна буде повернути йому статок.

Дізнавшись про кохання Ернеста і Каміли, Дервіль ще раз вирушив до Гобсека і застав старого при смерті. Все своє багатство старий скнара заповів правнучці сестри — повії на прізвисько «Вогник». Дервілю він доручив розпорядитися накопиченими їстівними припасами — і адвокат дійсно виявив величезні запаси протухлого паштету, цвілої риби, гнилої кави. Під кінець життя скупість Гобсека стала манією — він нічого не продавав, боячись продешевити.

Наостанок Дервіль повідомляє, що Ернест де Ресто незабаром отримає втрачений статок. Віконтеса відповідає, що молодому графу треба бути дуже багатим — тільки тоді він може одружитися з мадемуазель де Гранльє. Втім, Каміла зовсім не зобов’язана зустрічатися зі свекрухою, хоча на раути графині вхід не закритий — адже її все ж приймали у будинку пані де Босеан.


Читати онлайн


Коментарі

Всього коментарів: 0